Ася (huli_tam) wrote,
Ася
huli_tam

Ожинення

Я зарекалась переводить стихи, но вот эта вещь — исключение. Она больше года стучала у меня в ушах, дурманила и звала, как приворот, пока вчера я не села и не перевела её.


Сильвія Плат

Ожинення

На доріжці нікого й нічого, нічого, окрім ожин,
Ожини з обох боків, хоча більше праворуч,
Ожинна алея, що звивами сходить униз, і море
Десь у її кінці — здимається. Ожини,
Великі, наче горбок на моїй долоні під пальцем, німі, наче очі
Смоляні в живоплоті, набряклі
Синьо-червоними соками. Вони їх розтринькують мені на пальці.
Я не просила такого посестрення кров'ю; мабуть, вони люблять мене.
Умощуються до моєї молочної пляшки, сплющуючи боки.

Угорі в'ються галки чорними, какофонічними зграями —
Обгорілі шматки паперу, що кружляють розвіяним небом.
Їхній голос — єдиний голос, що чути, він перечить, перечить.
Не думаю, що море з'явиться взагалі.
Високі зелені луки сяють, мов зсередини їх підсвітили.
Я підхожу до куща ягід, таких стиглих, що це вже кущ мух,
Вони звісили синьо-зелені черевця, шибки крил — стулки китайської ширми.
Медовий бенкет ожин приголомшив їх; вони вірять у рай.
Ще один звив — і нема вже кущів і ягід.

Тепер єдине, що буде далі — це море.
З-поміж двох пагорбів рине на мене раптовий вітер,
Ляскає по обличчі своєю фантомною білизною.
Ці пагорби надто зелені й солодкі, невже вони дихали сіллю.
Йду між ними овечою стежкою. Останній звив приводить
До північного схилу пагорбів, і цей схил — помаранчовий камінь,
Звернений до нічого, нічого, крім величезного простору
Білих та олов'яних вогнів, і бриніння — мов сріблярі
Крешуть і крешуть по непокірнім металі.


_________________________

Sylvia Plath

Blackberrying

Nobody in the lane, and nothing, nothing but blackberries,
Blackberries on either side, though on the right mainly,
A blackberry alley, going down in hooks, and a sea
Somewhere at the end of it, heaving. Blackberries
Big as the ball of my thumb, and dumb as eyes
Ebon in the hedges, fat
With blue-red juices. These they squander on my fingers.
I had not asked for such a blood sisterhood; they must love me.
They accommodate themselves to my milkbottle, flattening their sides.

Overhead go the choughs in black, cacophonous flocks—
Bits of burnt paper wheeling in a blown sky.
Theirs is the only voice, protesting, protesting.
I do not think the sea will appear at all.
The high, green meadows are glowing, as if lit from within.
I come to one bush of berries so ripe it is a bush of flies,
Hanging their bluegreen bellies and their wing panes in a Chinese screen.
The honey-feast of the berries has stunned them; they believe in heaven.
One more hook, and the berries and bushes end.

The only thing to come now is the sea.
From between two hills a sudden wind funnels at me,
Slapping its phantom laundry in my face.
These hills are too green and sweet to have tasted salt.
I follow the sheep path between them. A last hook brings me
To the hills’ northern face, and the face is orange rock
That looks out on nothing, nothing but a great space
Of white and pewter lights, and a din like silversmiths
Beating and beating at an intractable metal.
Tags: coś_co_kocham_najwięcej, стихи, стихоперевод
Subscribe

  • :

    И маленькая, но гордая новость: в новом номере литературного журнала "Двоеточие", на этот раз посвящённом многоязычным авторам, напечатали…

  • рыбка большая и маленькая

    Мне всегда непонятно, что я -- не будучи ни политиком, ни учёным, ни правозащитником, ни врачом, ни меценатом -- могу сделать для решения каких-то…

  • лето

    (посмеиваясь) Шла я, шла и упала. Лето -- не лето, если хотя бы раз не навернёшься. В 2018 году я в Сомбатхёе, летя к поезду, со всей дури…

  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 7 comments